Історія закладу

Благородний Борщівський край на протязі багатьох століть переживав періоди соціально-економічного розвитку, окупації ворожих сусідніх держав, національного гніту, політичної безправності, численних епідемій та природних катастроф. Загарбницькі війни на теренах Борщівщини, епідемії хвороб, висока захворюваність та смертність людей заставила їх звертатись за медичною допомогою для рятування свого життя. Протягом тривалих віків люди звертались за допомогою до знахарів, ворожок, народних цілителів, костоправів та цірюльників, які практикували в містечках та великих селах. Високою була загальна та дитяча смертність, особливо від інфекційних захворювань.

Борщівський повіт був найвіддаленішою територією від центрів культурно-промислової цивілізації Австрійської монархії, а тому рівень медичного забезпечення населення був на низькому рівні і місцева влада про його організацію не дбала.

В 1867 році Борщів став центром повіту, було утворене повітове староство і при ньому введено посаду повітового лікаря, який був уповноважений приймати рішення щодо охорони здоров’я та медико-соціального стану повіту. Повітовим лікарем на той час практикував Владислав Прушинський, пізніше Роман Ярошевич, який крім того був першим послом до Віденського парламенту від Борщівського повіту.

В 1854 році вперше в повіті під патронатом повітового лікаря в м. Скала-Подільська була заснована лікарня для бідних де отримували притулок хворі та немічні люди старшого віку. Приблизно в той час Єврейська громада м. Скала-Подільської також відкрила лікарню для бідних та хворих євреїв.

В 1983 році для покращення охорони здоров’я населення повіту повітове староство та повітовий лікар поділили території повіту на 4 окремі лікарські округи, що можна назвати переломним в організації надання медичної допомоги населенню. Було налагоджено контакт між населенням та професійними медиками-лікарями та акушерками. Центри лікарських округів організовувались в місцях розташування аптек, так що хворі по рецепту могли одержувати ліки в місцевій аптеці.

Найбільшим був Мельнице-Подільський лікарський округ, який обслуговував населення в загальній кількості 34239 жителів, Борщівський-28732,Скала-Подільський-22036 та Озерянський 21536 жителів. Середня густота населення повіту на той час складала 103,1 чоловік на 1 кв. км. і всього проживало в повіті 106179 жителів.

В 1982 році з дозволу Австрійської влади повітовим старостом та повітовим лікарем в повіті було утворено 14 акушерських округів при містечках і великих селах, де працювали дипломовані акушерки, які могли надавати кваліфіковану акушерську допомогу в будь який час, що сприяло зменшенню смертності жінок та дітей при пологах.

Широкою популярністю серед жіночого населення користувались баби повитухи, яких було по декілька в селах повіту, і надавали примітивну акушерську допомогу при пологах. Підготовка дипломованих акушерок проводилась в акушерських школах міста Львова, Чорткова та Заліщик.

Населення повіту часто потерпало від масових епідемій та природних катастроф під час розливу Дніпра. З 1709 по 1769 роки на території повіту лютувала епідемія чуми, поява якої була пов’язана з російсько-турецькою війною і забрала багато людських життів на згадку про яку в окремих селах залишились пам’ятні хрести та кладовища, віддалік від сіл.

В 1852 році та в 1879 році Борщівщина була охоплена епідемією Азіатської холери, пару десятків випадків було зареєстровано в 1915 році в період позиційної війни російської армії, яка була ліквідована медичною службою російської армії.

Багато людських жертв забрала епідемія висипного тифу та грипу «Іспанка» в 1918 році, яка крім цивільного населення уражала і вояків Української Галицької армії.

До І світової війни справа опіки охороною здоров’я повіту була вкрай занедбана, хоча Борщівський повіт належав до більших та багатших повітів Галичини. На той час лікарі практикували переважно в містах та містечках. Так в м. Борщові при старостві був урядовий лікар Ю. Бартель та приватний лікар Кінмель, в Озеряних практикував Л. Маргулес, в с.Устя лікар Розин, в мельнице-Подільській Л.Зільберштейн та З.Маньовський.

В період воєнних дій І світової війни на терені повіту медична допомога надавалась цілителями, знахарями, сестрами-законницями, так як лікарі були мобілізовані на фронт. Рідко медичну допомогу надавали військові лікарі тимчасових госпіталів розгорнутих в тилу російської армії, а також медичними працівниками санітарного поїзду ім.. Імператриці Олександри Федорівни, який базувався на залізничних станціях Скала-Подільської та м. Борщова.

Союз земляцтв України відкрив в м.Борщові та в Скала-Подільській в період війни безплатну кухню для бідних та хворих жителів та евакуйованого населення.

В 1919 році після оголошення ЗУНР у складі уряду був створений секретаріат суспільного здоров’я, пізніше державна рада здоров’я, яка зобов’язала повітові Урядові відділи пригасити спалахи епідемії, дотримуватись суворого санітарного порядку в селах,проводити ізоляцію інфекційних хворих та контроль за військами, які були евакуйовані з Східної України та людьми, які повертались з російського полону для виявлення інфекційних хворих.

Під час Польської окупації Галичини до 1939 року всі важливі державні та муніципальні пости повіту займали поляки, які не цікавились розвитком охорони здоров’я.

В 1933 році на теренах воєводства та повіту був високий показник смертності від інфекційних захворювань, зокрема від туберкульозу 41,1% висипного тифу – 14,3%, червоного тифу - 9,9%, та 34,7% - від інших інфекційних захворювань. Показник смертності немовлят складав 156 на 1 тисячу народжених.

Для обслуговування населення повіту збільшилось число лікарів із числа українців та євреїв. Так в м. Борщові практикували лікарі Я.Шалаута, С.Роземблат, В.Стелла, Г.Решетило, Ф.Клар, в с. Королівка – К.Боярський, Л. Тайбельс, в Мельнице-Подільській – І.Матіяшик, М.Тафед, Н.Гіндас, В.Кривецький, в с.Озеряни – І. Герштамбліт, І.Розеншток, в с.Кривче – П.Шульман, в с. Гермаківка – А.Аксентіїв.

Не дивлячись на високий патріотизм місцевої влади, культурний розвиток і фінансові можливості в м. Борщові не було збудовано лікарні, лиш тільки в кінці 1939 року була побудована амбулаторія, яку так і не було відкрито.

На тютюновім заводі в м.Борщові було створено касу хворих, куди вкладались кошти від багатих людей, власників підприємств, коштів місцевого населення, частково і від робітників заводу,які користувались для лікування робітників заводу та бідних людей, особливо зверталась увага на лікування інфекційних та венеричних захворювань, а також на оплату лікування жителів повіту в Чортківській та Заліщицькій лікарнях.

Слід відмітити, що при амбулаторії в с. Королівка лікар К.Боярський та в с. Гермаківці у приватному будинку лікаря А.Аксентіїва функціонувало по 2-3 ліжка для тимчасової госпіталізації важкохворих.

В 1939 році після приєднання західної України до СРСР змінився адміністративно-територіальний поділ і на базі Борщівського повіту було утворено 3 райони: Борщівський, Скала-Подільський та Мельнице-Подільський. Не дивлячись на репресивні методи влади проти місцевого населення радянська влада дбала про його охорону здоров’я.

Рішенням виконкомів районних рад в м. Борщові в 1939 році було відкрито лікарню на 50 ліжок, в 1940 році в Мельнице-Подільській на 45 ліжок, та в Скала-Подільській на 25 ліжок. Лікарні носили характер загального лікарняного профілю, де були пологові, інфекційні та терапевтичні ліжка. В 1941 році в с. Гермаківці була відкрита дільнична лікарня на 10 ліжок, а в с. Озерянах, Королівка, Дзвинячка – лікарські амбулаторії, де працювали лікарі та середні медичні працівники.

З початком ІІ світової війни медичні працівники лікувальних закладів були мобілізовані на фронт і медичні заклади перестали існувати, а лікарі Я.Шалаута, І.Матіяшик, Т.Решетило були арештовані органами НКВД і загинули в тюремних застінках.

В 1943 році громада м. Борщова звернулась до місцевої німецької влади про відкриття лікарні у приміщенні колишньої Польської гімназії. Керівником лікарні було призначено лікаря Б.Рабиновича, який будучи євреєм прийняв християнство і організував надання різних видів медичної допомоги, зокрема хірургічної. Лікарня утримувалась на пожертвування місцевої громади та обслуговувалась монахинями і медичними сестрами, які не були мобілізовані на фронт. В лікарні надавалась допомога як цивільному населенню, так і євреям, які отримали поранення під час поліцейських акцій, а також партизанам та цивільному населенню, які госпіталізувались в лікарню. Окупаційною владою проводились суворі протиепідемічні заходи щодо боротьби з інфекціями, ізоляції інфекційних хворих та недопущення її розповсюдження на території повіту.

З визволенням Борщівщини від німецької окупації 04.04.1944 року змінилась структура організації надання медичної допомоги населенню. Рішення виконкомів Борщівської, Мельнице-Подільської, Скала-Подільської районних рад в 3 районах були створені відділи охорони здоров’я, які організували мережу стаціонарних та амбулаторних медичних закладів, санепідвідділів та аптек.

В квітні 1944р. в м.Борщові була відкрита лікарня на 75 ліжок, в Мельнице-Подільській на 25 ліжок, та в Скала-Подільській на 50 ліжок. В лікарнях були пологові, інфекційні та загально-терапевтичні ліжка. Крім лікарень були відкриті амбулаторії, дитячі та жіночі консультації, венерологічний та туберкульозний диспансер, санепідвідділи, молочні кухні та ясла, які підпорядковувались райздороввідділу.

В 1944-1946 роках були відкриті дільничні лікарні в с. Озерянах, Більче-Золоте, Гермаківці, в с.Королівці лікарська амбулаторія, які забезпечувались на той час медичним устаткуванням, апаратурою та медикаментами. Для роботи в медичних установах районів направлялись спеціалісти із східних областей України та демобілізовані після закінчення війни спеціалісти.

Організатором охорони здоров’я в Борщівському районі вважається Рабинович Б.В. – військовий лікар Польської армії, який в 1939 році потрапивши до радянського полону, працював в 602 військовому госпіталі, з 22.11.1939 року – головний лікар та хірург Борщівської лікарні. Під час окупації працював лікарем-хірургом з 1943 по 1944 рік, перебував в підпіллі, і надавав допомогу партизанам, біженцям та цивільному населенню. З квітня 1944 року був завідуючим райздороввідділом та головним лікарем лікарні. В жовтні 1944 мобілізований до війська Польського.

Подальша організація охорони здоров’я в районах 1947-1950 роки стосувалась об’єднань лікарень з амбулаторіями, жіночими та дитячими консультаціями в лікарняно-поліклінічне об’єднання, що дозволило економно використовувати фінансові ресурси, медичні кадри, спрямувати управлінську діяльність в потрібному напрямку.

Лікарні були забезпечені кінним транспортом, мали підсобні господарства та землю для забезпечення хворих продуктами харчування.

В післявоєнні року головним лікарем лікарні були Титар В.Є. (1944-1946), Коваль І.М. (1946-1947), Петрушевський Б.М. (1947-1953), Лейбенко Л.М. (1953-1955), Пакалюк М.О. (1955-1959), Горошко В.П. (1959), Стукалюк А.М. (1959-1963). На той час в лікарні було розгорнуто 100 ліжок, працювало 28 лікарів.

Райздороввідділом та керівниками медичних медичних установ проводилась велика робота по організації діяльності відділень , служб, аптек, дитячих ясел, обслуговування учнів шкіл, боротьби з високими захворюваннями на висипний тиф, туберкульоз, венеричні та грибкові захворювання, дитячі інфекції. В населених пунктах району відкривались фельдшерсько-акушерські пункти, аптечні пункти, сільські пологові будинки.

Особливо важкою була робота лікарень в перші післявоєнні роки, коли було мало кадрів, обладнання та медикаментів. Особливо важким видався 1947 рік, де на території району був голод і до лікарень привозили виснажених голодом людей, в більшості прибулих із Східних областей України для порятунку, а також інфекційних хворих та травмованих людей.

На той час лікарні та аптеки знаходили шляхи забезпечення медикаментами та перев’язувальними матеріалами працівників підпільного Українського Червоного Хреста, окремі медичні працівники надавали допомогу хворим та пораненим воїнам УПА, за що були заарештовані лікар Озерянської амбулаторії Кривецький Г.В. та лікар Борщівської лікарні Модна К.М..

Для зниження інфекційної захворюваності, загальної та дитячої смертності медики району починаючи з 1944 року почали проводити щеплення проти віспи , висипного тифу ти дифтерії. При санепідвідділі була введена посада вакцина тора.

В стоматологічній службі була організована протезна лабораторія для надання зубопротезної допомоги населенню.

Хірургічна служба була започаткована в 1944 році, з 1945 по 1946 рік працював військовий хірург місцевої військової частини за сумісництвом. Із 1946 року хірургічну службу очолив Соломаха А.Я.,після нього Петрушевський Б.М..

В 1947 році організований туберкульозний диспансер (зав. Горошко М.С.), в 1951 році в лікарні організована рентгенологічна служба (зав. Ілюхіна А.І.), запроваджено серологічне обстеження вагітних для виявлення венеричних захворювань. В 1950 році в районі було відкрито 25 сільських пологових будинків для надання пологової допомоги жінкам сільської місцевості, які в 1967 році були закриті в зв’язку з побудовою пологового відділення ЦРКЛ.

В 1950 році введено обов’язкове профілактичне обстеження медичних працівників, працівників освіти, а також учнів шкіл на наявність грибкових захворювань. При поліклініках впроваджено дільничний принцип обслуговування хворих лікарями, в села району направлялись лікарські бригади для надання медичної допомоги сільським жителям.

В 1952 році в районній поліклініці введено диспансерний метод обслуговування населення, працювали колгоспні медичні комісії.

В 1955 році донорський пункт лікарні перейменовано в відділ переливання крові, (зав. Петрушевський Б.М.), який заготовляв кров для потреб лікарні.

В 1956 році започаткована робота служби швидкої допомоги, було зареєстровано 2 ставки фельдшера. На виклики до хворих виїжджали чергові лікарі лікарні, була виділена спеціальна машина для обслуговування викликів.

В 1957 році районні відділи охорони здоров’я були ліквідовані і функції управління охороною здоров’я району взяли головні лікарі лікарень, введена посада заступника головного лікаря по лікувальній мережі. В 1958 році при лікарні була створена медична рада, як колегіальний орган управлінської та методичної діяльності в охороні здоров’я.

В 1959 році було проведено об’єднання Борщівського, Скала-Подільського та Мельнице-Подільського району в Борщівський районі головним лікарем Борщівської лікарні було призначено лікаря Стукалюка А.М., який приклав багато зусиль для організації та розвитку спеціалізованої медичної допомоги.

В 1961 році при Борщівській лікарні було відкрито туберкульозний відділ (зав. Микитюк М.В.) для госпіталізації та лікування туберкульозних хворих, рівень захворюваності якого в районі був високий. В 1960 році ліжковий фонд лікарень складав 320 ліжок, що не могло достатньо забезпечити населення стаціонарною медичною допомогою, і тому постало питання про будівництво нової лікарні.

В 1963 році було проведено об’єднання Борщівського та Заліщицького районів, головним лікарем Борщівської лікарні був призначений Брездень М.Д. (1963-1975р.), для методичного керівництва було створено організаційно-методичний кабінет (зав. Біда Т.В.), в 1964 році створена паталого-анатомічна служба (зав. Ратушняк М.І.), та бактеріологічна лабораторія (зав. Пелех М.І.), утворена дитяча хірургічна служба, (зав. Кочмар П.І.) та офтальмологічна (зав. Богачук З.Г.).

В 1967 році при сприянні двічі героя соціалістичної праці Долинюк Є.О., та при активній допомозі органів місцевої влади була побудована типова лікарні на 126 ліжок, а в 1974 році побудовано поліклінічний корпус на 360 відвідувань та лікувальний на 180 ліжок, що дозволило збільшити ліжковий фонд лікарні до 465 ліжок, в цілому по району на той час нараховувалось 700 ліжок, що складало забезпеченість населення ліжками 81,7 ліжок на 10 тисяч жителів в т.ч. 19100 міських, та 66940 сільських жителів. Лікарня була забезпечена новим діагностичним обладнанням та лікувальною апаратурою, в лікарні функціонувало 12 відділень, в районній поліклініці надавалась спеціалізована медична допомога по 24 спеціальностям, дерматологічне та ЛОР відділення мали статус міжрайонних.

В 1967 році в районі організована анестезіологічна служба, яка була забезпечена підготовленими спеціалістами,а в 1993 році утворено відділ анестезіології та інтенсивної терапії.

За період з 1967 по 1991 рік охорона здоров’я досягла великих успіхів як в будівництві медичних закладів, так і в розвитку спеціалізованих служб, введення нових лікувально-медичних технологій, наукової організації праці, передових методів, управлінської діяльності (головні лікарі Брездень М.Д., та Лук’яник І.І. 1975-1992р.). За цей час було побудовано 27 колгоспних профілакторіїв, 10 лікарських амбулаторій, 21 ФАПів, побудовано Мельнице-Подільську номерну лікарню (головний лікар Невістюк І.В.), відкрито 5 молочних кухонь.

На протязі 10 років Борщівська ЦРЛ була обласною базою передового досвіду по управлінській діяльності, організації надання поліклінічної, акушерсько-гінекологічної та хірургічної допомоги населенню. На базі лікарні проводились обласні республіканські семінари по обміну досвідом роботи, науково-практичні конференції, Борщівську лікарню відвідували міністри охорони здоров’я України А.Романенко та Ю.Спіженко, делегації з Болгарії, Куби та Канади. Борщівська ЦРЛ була учасником виставки досягнень народного господарства України, нагороджена почесною грамотою та медаллю виставки. В 1991 році потужність амбулаторно-поліклінічних закладів в районі складала 1215 відвідувань за зміну, ліжковий фонд 825 ліжок, працювало 213 лікарів, що складало забезпеченість 26,9 на 10 тисяч жителів, середнім медичним персоналом 86,3 відповідно. Функціонувало 5 лікарень, 8 лікарських амбулаторій, 57 ФАПів 2 здоровпункти.

В 1991 році Україна стала незалежною державою, відбулись зміни в усіх сферах політичних, економічних та суспільних відносин. Проведені реорганізаційні процеси і в охороні здоров’я, фінансування охорони здоров’я проводились із розрахунку виділення коштів на одного жителя.

Спад промислового та сільськогосподарського виробництва привів до кризових явищ в державі, інфляції та дефіцити державного бюджету, що позначалось на фінансуванні охорони здоров’я та роботі медичних закладів.

Головними лікарями ЦРКЛ в Незалежній Україні працювали Лук’яник І.І. (1991-1992), Бойко В.П. (1993-1995), Невістюк І.В.(1995-2011), за керівництва яких в лікарні впроваджені ендоскопічна служба, патогістологічна, УЗД-діагностика, придбано цифровий пересувний флюорограф, діагностичну та лікувальну апаратуру для пологового відділення та відділення анестезіології та інтенсивної терапії, зроблено євроремонт 3 відділень лікарні, котельня переведена на газове опалення.

В результаті проведеної оптимізації ліжкового фонду в 2012 році функціонує 2 лікарні: Борщівська ЦРКЛ – на 80 ліжок, та Мельнице-Подільська НРКЛ – на 80 ліжок, що складає загальний ліжковий фонд 360 ліжок, забезпеченість ліжками на 10 тис. 51,6 ліжок.

З 1998 року в районі працюють заклади сімейної медицини які на сьогодні функціонують в 17 лікувальних установах, в т.ч. в 14 АЗПСМ та в 3 поліклінічних закладах, де працює 29 сімейних лікарів. Невідкладну медичну допомогу надає відділ швидкої допомоги при ЦРКЛ та 3 пункти швидкої допомоги в амбулаторно-поліклінічних закладах роботи.

На даний час в районі працює 168 лікарів, що складає забезпеченість на 10 тисяч населення 24,2, укомплектованість штатних посад фізичними особами – 88,3%.

В 2005 році при районній державній адміністрації створено відділ охорони здоров’я на який покладено відповідальність щодо керівництва охороною здоров’я району, фінансування, кадрове забезпечення, зміцнення матеріально-технічної бази медичних установ, проведення профілактичних заходів та контролю за якістю лікувально-діагностичного процесу, що позначилось на поліпшенні роботи медичних закладів, в питанні надання населенню кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

Відповідно до наказу МОЗ України від 30.08.2010 року №735 «Про затвердження примірних етапів реформування первинного та вторинного рівня надання медичної допомоги» в районі в 2011 році завершено 1 етап реформування, в 2012 році – проводиться 2 етап реформування первинного та вторинного рівня надання медичної допомоги відповідно до директивних документів вищестоящих органів охорони здоров’я.